• Спільнота Дабар
• Дата публікації 10 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

11 вересня 2014 року Лк 6, 27-38

А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають. Тому, хто б’є тебе в одну щоку, підстав і другу; хто ж бере в тебе свиту, не борони й одежі. Дай кожному, хто тебе просить; хто бере щось твоє, не допоминайся. І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само. Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга? Таж бо й грішники люблять тих, що їх люблять. І коли чините добро тим, що вам чинять, яка вам заслуга? Та й грішники те саме чинять. І коли ви позичаєте тим, від кого маєте надію назад узяти, яка вам заслуга? Адже і грішники грішникам позичають, щоб відібрати від них рівне. Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніте їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика буде ваша нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних. Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, й не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють.”

Сьогоднішні слова Господа роззброюють найсильніших. Можна собі якось поскладати життя: родина, робота, друзі, будні, вихідні, відпустки, свята. Так воно все крутиться одне за одним, по колу, що немає кінця. Та  коли справа доходить до любові, й то до тієї справжньої, коли життя треба покласти, то найчастіше руки опускаються, а за ними слідують нескінченні ланцюжки відмовок: «Чому я? Я що крайній? А мене хто буде любити? А для мене хто пожертвує?». Такі ситуації нерідко зустрічаються у відносинах навіть з найближчими. Нелегко кожного дня віддавати життя навіть за найрідніших.

Сьогодні ж Господь наказує любити не тільки друзів, а ще й своїх ворогів, добро чинити тим, хто нас ненавидить, благословляти тих, хто проклинає й молитися за тих, хто зневажає.

Хто ж ці вороги, яких треба любити? Найчастіше ми шукаємо їх десь назовні, в інших людях. Однак не звертаємо увагу, навіть ігноруємо одного, котрий перебуває дуже близько, живе в нас – моя людськість, моя слабкість, моя неміч. Не говорю зараз про гріхи, але про людські немочі. Говорю про ту сторону свого життя, своєї історії, своєї особи, яку я вважаю найбільшим ворогом, бо вона гальмує мене в моїй «гонитві» за святістю. Вона не дозволяє бути сильним, найкращим, першим серед усіх. Кожного разу, коли намагаюся підвести голову, чергова моя слабість ставить мене на коліна. Бо забуваю про одну правду: «Досить мені Божої благодаті, бо Божа сила виявляється в безсиллі». (пор. 2 Кор 12, 9). Не власною святістю й не власною силою маю жити, тільки святістю та силою Бога. Коли це зрозумію та прийму, зможу полюбити свого ворога, а разом з ним і всіх ворогів, що навколо мене.

І на завершення ще одна думка. Відомо, що в Святому Писанні кожне слово має значення, а також і сам порядок слів. На самому початку сьогоднішньої Євангелії Господь говорить: «А вам, що слухаєте, кажу…». Цими ж словами Бог говорив до свого народу, даючи йому свої заповіді та настанови: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю.» (Втор 6, 4-5). Ізраїль мав спершу почути, а тоді виконати – любити Бога. Так само і сьогодні, якщо хочу виконати слово, яке Господь наказує мені, маю Його слухати.

Любов як  до Бога, так і любов до ближнього розпочинається зі слухання Божого слова.