• Роман Лаба OSPPE
• Дата публікації 14 Березня, 2013

Пригляньмося до побудови цього фрагменту. Перше повеління носить урочистий характер: Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Чотири інші є наче коментарем до цього першого, тобто пояснюють, яким чином ми можемо бути милосердними, як наш Отець Небесний: Не судіть, не засуджуйте, простіть, дайте.

Неймовірно, але першою поставою милосердя, до якої запрошує нас євангельський текст, є постава «не-судді». Першим жестом милосердя з боку батька щодо свого блудного сина були обійми: побачив його батько його й, змилосердившись, побіг, на шию йому кинувся і поцілував його (Лк 15). Батько з євангельської притчі є образом нашого Небесного Отця. Звернімо увагу, що його жест абсолютно спонтанний. Немає ані хвилини роздумів: бігти, не бігти? Що зробити з цим кретином? Пробачити чи не пробачити? Не засудження, а милосердя спонтанно випливає з Його серця!

Чи можливо, щоб із мого серця спонтанно випливало милосердя, а не осуд, пробачення, а не засудження? Я певен, що Христос не давав би нам заповідей, неможливих до виконання. Його Дух зможе сформувати в нас Його характер. Нехай мотивацією для нас стануть слова Кирила Єрусалимського, одного із Отців ранньої Церкви: Не можна допускати до хрещення когось, хто спонтанно не виконує слів Нагірної проповіді.