• Спільнота Дабар
• Дата публікації 22 Лютого, 2016
• http://www.dabar.org.ua

Далекі близькі. Близькі далекі

Євангелія від Луки 8:41-56

41  Аж ось прийшов чоловік, Яір на ім’я, який був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він почав його просити зайти до нього в хату, 42  бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього. 43  Аж тут жінка якась, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її оздоровити, 44  підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі й умить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45  Ісус спитав: “Хто доторкнувся мене?” А що всі відпекувались, Петро мовив: “Наставниче, то люди коло тебе юрмляться і тиснуться.” 46  Ісус же сказав: “Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.” 47  Побачивши жінка, що не втаїлася, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48  Сказав їй Ісус: “Дочко, віра твоя спасла тебе, йди в мирі!” 49  Він говорив ще, як приходить хтось від голови синагоги і каже: “Твоя дочка померла, не турбуй більш Учителя.” 50  Ісус почувши це, озвався до нього: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.” 51  Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52  Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.” 53  І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54  А він узяв її за руку й голосно промовив: “Дівчино, пробудися!” 55  І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала. Тоді він звелів дати їй їсти. 56  Батьки ж її були здивовані вельми, та він наказав їм нікому не говорити, що сталося.

Для того, щоб бути близько когось, не обов’язково знаходитися і жити в одній країні, в одному місті, в одній квартирі. Для того, щоб стати далекими, не обов’язково виїжджати за тисячі кілометрів.

Коли ми розглядаємо цей уривок, то зазвичай зупиняємось на постаті кровоточивої жінки та дванадцятирічної жінки. Проте, особливої уваги заслуговують ті, хто знаходяться поруч.

І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.

За таких обставин ми зустрічаємо кровоточиву жінку, ту, яку всі повинні були уникати, оскільки ті, хто доторкнувся її, ставали нечистими (Книга Левіт 15). Яким був натовп, серед якого знаходимо жінку? Слово «тиснулися» в перекладі набуває таких значень, як «душити», «подавлювати», «заглушати», або ж «тіснити». Мало що змінилося від часів Ісуса, чи не так? Від самого дитинства ми чуємо слова на кшталт «Ти маєш бути сильним, пробивати собі шлях, адже світ жорстокий-складний-несправедливий». Люди давлять та приглушають одне одного заради престижу-кар’єри-статків. За цим змаганням «Як краще влаштуватися в житті?» ми втрачаємо світ справжніх стосунків та відносин. У цій життєвій тисняві ми можемо навіть не помітити, що хтось поруч з нами страждає на внутрішню кровотечу ізоляції та самотності.

Всі плакали за нею і голосили. Він же мовив: “Не плачте, вона не вмерла, вона тільки спить.”  І ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла.

Одна лише фраза Ісуса стає межою між двома емоційними станами тих, хто був поруч із помираючою дівчиною – тут вони плачуть та голосять, за хвилину вони вже сміються, або ж, як вжито в грецькому перекладі, – «насміхаються». Спробуйте просто уявити себе в цій ситуації. Яка була б Ваша реакція? Коли помирає рідна людина, то близькі хапаються за будь-яку можливість, аби вона залишилася живою і навіть після смерті багато хто відмовляється вірити, що рідної людини більше немає. А тут – надія, шанс! Натомість, ті хто знаходяться поруч, починають осміювати Ісуса. Поверховість стосунків може вбивати. Часто ми можемо вдавати сім’ю-дружбу-стосунки. «Плачемо», коли треба плакати, «сміємося», коли треба сміятися. Одна лише фраза Ісуса викриває справжнє відношення тих, хто знаходився поруч з дівчиною. Якщо страждає близька людина, то чи здатний я розділити біль? Які є мої стосунки – формальністю чи справжнім діленням всього, що є у житті?

Окрім того, вказується навіть причина їхнього сміху – вони знали, що дівчина вмерла. «Я краще знаю, я більше розумію, та що ти взагалі чув про життя!» Знайомо, чи не так? Наша зарозумілість та самовпевненість може перекривати доступ чуду, зміні, можливо, навіть воскресінню.

Якщо поглянемо на рядок перед цим, то побачимо, що Ісус, коли прийшов, не пустив до хати нікого, окрім Петра, Йоана та Якова з батьком та матір’ю дитини. Тобто, саме батьки дівчини могли бути тими, хто плакали, а потім насміхалися. Далекі ті, хто мав би бути найближчими.

Натомість Ісус, який був просто перехожим, чужою людиною у тому місті, самим лише дотиком зцілив цих двох жінок. Кровоточива доторкнулася до краю одежі, Ісус взяв за руку дівчину.

Дотик того, хто любить, повертає до життя, дає нове дихання.

Близькі, які далекі. Далекі, які близькі. Ким із них є я?