Image Image Image Image Image Image Image Image Image Image
Перейдіть догори

Догори

В собі пояснює Писання - Дабар - біблійний курс

В собі пояснює Писання
Роман Лаба OSPPE

Під час роздумів над біблійним текстом ми не тільки можемо побачити себе в тексті, а й побачити цей текст у нас. Побачити себе в якомусь із героїв біблійної події, ситуації. А також можемо у власному житті побачити певні постави, які виступають у тексті.

Такий спосіб бачення був знаний Отцям Церкви, але не тільки їм. Святий Павло говорить про “двох людей”, які перебувають у ньому: стара людина із зіпсутою природою і нова людина, відкуплена Христом. Звичайно, йдеться не про дві особистості в одній людині, а про дві постави, наявні у внутрішньому духовному змаганні. Спробуймо цей спосіб роздумів розглянути на прикладі притчі про багача і Лазаря (Лк 16,19-31).

Вже на початку притчі про багача написано, що він одягався в кармазин та вісон. У Біблії одежа має важливе значення: вказує на людську особистість, підкреслює її гідність. Одяг – це те, що ми бачимо назовні, коли когось зустрічаємо. Прочитаймо тексти, в яких згадуються ці два матеріали – кармазин та вісон: Вих 25,4; Вих 26,1.

Із цих текстів видно, що кармазин та вісон були сакральними матеріалами, призначеними для Бога (матеріали храму та літургійних шат, податок на святиню). Багач одягався в кармазин та вісон, тобто присвоював собі те, що належить Богові. В серці ж мав брак милосердя до Лазаря.

Можеш застановитися над цією притчею в історичному контексті, подумати про соціальну проблему між багатими та бідними за часів Ісуса. Можеш поглянути на текст з моральної точки зору, оцінюючи вчинок багача стосовно Лазаря. А можеш відшукати багача і Лазаря у своєму серці. Побачити обидві ці постави у власному житті.

Назовні можна виглядати багачем, створювати вигляд “духовно збагаченої особи”, когось, хто “багатий духом” (слова Ісуса про це читай у Мт 5,3). А десь поза брамами твого серця лежить Лазар – темна, зранена тінь твого життя, щось, чого в собі ти не приймаєш, що прагнеш забути і не згадувати навіть сам собі, не кажучи вже про інших. Лазар – це зранені сторінки твоєї біографії, тінь твоєї “багатої” особистості, події твого життя, які хочеш викреслити зі своєї біографії.

Але саме Лазар у цій притчі – це хтось, хто має ім’я. Ким хочеш бути – багачем без імені, кимсь талановитим, на кого всі звертають увагу, кимсь, хто багато осягнув у житті, кому все вдалося? Чи, може, прагнеш бути ніким для світу, але для Бога мати своє ім’я, справжнє, не вигадане, бути “вбогим у дусі”? Те, що найбільше прагнеш забути і викинути за брами свого життя, – це твоє ім’я!

Можливо, своє справжнє ім’я прикриваєш кармазином та вісоном – своєю власною побожністю. В Книзі Одкровення написано про Велику блудницю, Вавилон, убрану в порфіру і прикраси, що має в руці золотого келиха, але наповнений він різними гидотами (Одкр 17,4-6). Багач на собі має прекрасні шати, але в серці – брак любові, брак милосердя. Чи маєш милосердя для свого “внутрішнього” Лазаря?

Лазар є образом Ісуса, Котрий також помирав за брамами міста. Коли ти позбуваєшся “свого Лазаря”, то позбуваєшся також Ісуса!

ВПРАВА:
Пропоную під час вправи подібним чином пороздумувати над іншим фрагментом – Лк 10,38-42.

Текст Євангелія про Марту і Марію Церква пояснює в Літургії за допомогою іншого тексту – Євр 13,1-2.14-16, адже в обох випадках ідеться про гостинність. Послання до Євреїв як приклад гостинності ставить перед нами Авраама і Лота, які, не відаючи, ангелів прийняли. Знаком їхньої гостинності було те, що вони запропонували своїм гостям обмити ноги. Це дуже важливий біблійний жест. Маєш по-справжньому гостинне серце до ближнього тоді, коли спроможен йому “обмити” найбруднішу частину його самого. Коли приймаєш його, починаючи від того, що найважче прийняти. Хоча за часів Авраама і Лота не носили шкарпеток, гадаю, що після багатьох кілометрів подорожі ноги мали не найкращий аромат.

Гостинність Марти зовнішня – прийняла Його в хату… Натомість про Марію написано, що вона сиділа біля ніг Ісуса. Сидіти біля ніг – образ близьких взаємовідносин. Важко собі уявити, щоб якась жінка сіла в ногах якогось незнайомця. Таку поставу можна прийняти лише біля близької людини.

Гостинність Марії – гостинність серця: сівши в ногах Господа, слухала Його слово. Марія гостинно почувалася в ногах Ісуса. Гадаю, що й Ісус себе гарно почував, коли біля Його ніг, наче лагідне ягня, примостилася Марія. Господь мав тоді відчуття гостинності, відчуття того, що у цьому домі Йому раді.

Гостинність Марти і Марії може побачити в нас самих. Марта прийняла Його в хату і клопоталася не Ісусом, а, як написано, всяким прислужуванням. Часто помічаю, як моя гостинність до Вчителя з Назарета обмежується клопотанням про послугу – щоб усе вийшло, щоб на Літургії чогось не забути, щоб правильно і вчасно помолитися… Обсяг таких клопотів може бути значно більшим: дбати про всі обов’язкові молитви, піст, служіння, одне слово – йдеться про піклування про мій власний імідж, але вже ніяк не про Ісуса. В цей час у глибині свого серця можу узріти Марію, яка прагне близьких взаємовідносин, яка наче жадає пробитися крізь мою активність і сісти біля ніг Ісуса, просто з Ним бути.

о.Роман ЛАБА OSPPE