• Роман Лаба OSPPE
• Дата публікації 25 Серпня, 2013

Ісус промовив до своїх учнів: «Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе.
Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець». Йн 12,24-26

Мабуть найбільш небезпечною поставою, яку описує Новий Завіт є постава любові свого власного життя. Святий Павло в Посланні до Корінтян пише, що Христос помер для того, щоб ми жили не для себе:

А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес (2 Кор 5, 15).

Життя для себе… є на стільки жахливою справою, що Христос мусів померти для того, щоб ми жили не для себе. Тим зерном, про яке говорить Євангеліє, є сам Господь, бо усім своїм життя об’явив, що означає жити не для себе – це любити до кінця і втрачати своє життя заради інших, навіть за ворогів.