Image Image Image Image Image Image Image Image Image Image
Перейдіть догори

Догори

Життєва мудрість – проста - Дабар - біблійний курс

Життєва мудрість – проста
Олексій Кіслухін

Якщо пошукаємо у Біблії відповіді на питання, як нам жити на щодень, то знайдемо три види порад. Насамперед Біблія містить веління, дані самим Богом, тобто Декалог. Потім – конкретні вказівки, що виводяться з культурної традиції Ізраїля, законодавства щодо храмового культу, приписів про складання жертв або основ поведінки чоловіка й жінки.

Третій, найглибший рівень становлять правила, що випливають із роздумів окремих осіб, досвіду, з якого складається «життєва мудрість». Вони, наприклад, містяться у Книгах мудрості (або дидактичних: Йова, Псалмів, Приповідок, Пісні пісень, Еклезіаста, Мудрості, Сираха). Це не повчання серця, зануреного у роздуми, а конкретні вказівки стосовно практичних справ.

Ці три види вказівок вочевидь мають різну зобов’язувальну силу. Декалог, приміром, не говорить, як я маю розпоряджатися своїм майном або як влаштовувати своє подружжя. Я сам маю це вирішувати. Можу при цьому пошукати поради у досвідченої людини. Ісус, звертаючись до багатого юнака, який запитував його, що має робити, аби осягнути вічне життя, – вказав на доконечність виконання Десяти Заповідей. А як той відповів, що дотримувався їх змалку, Ісус пішов у тій розмові далі, виходячи зі свого знання людей, із досвіду, що його Біблія зве мудрістю: тебе поневолює твоє багатство. Зроби з ним щось,  і я допоможу тобі визволитися до істинного життя.

Знаменне тут, що Біблія виразно покликається на людський розум. Вона визволяє розум, дає йому права і накладає на нього обов’язки. Постійно підкреслює, що Бог дав людині не лише віру, а й здатність думати.

Отак читаємо в Книгах мудрості Старого Завіту: «Той ловить пса за вуха, хто, мимо йдучи, втручається до сварки інших» (Прип 26,17). Або: «Вартніший довготерпеливий, аніж звитяжець, і той, хто гнів опановує, – ніж той, хто здобуває місто» (Прип 16,32). І ще: «Багато не вчащай до дому друга твого, а то йому набриднеш, і тебе він зненавидить» (Прип 25,17). Знаходимо там сотні таких стверджень. Можемо прочитати також і про границі людського розуму: «Ти бачиш чоловіка, що себе за мудрого вважає? На дурня більше надії, ніж на нього» (Прип 26,12). Або: «Хай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, хай не хвалиться сильний силою своєю, хай не хвалиться багатий своїм багатством. Ні! Хто хвалиться, хай хвалиться тим, що розуміє і знає Мене, що я – Господь [Ягве], який творю милість і суд, і справедливість на землі, бо Мені це до вподоби» (Єр 9,22-23).

Також і Господь Ісус вимагає, щоб ми користувалися власним розумом. Можемо знайти чимало слів, подібних до цих: «Не збирайте собі скарбів на землі, де міль і хробацтво нівечить, і де підкопують злодії і викрадають. Збирайте собі скарби на небі… бо де скарб твій, там буде і серце твоє». «Ніхто не може двом панам служити: бо або одного зненавидить, а іншого буде любити, або триматиметься одного, а того – знехтує. Не можете Богові служити – і Мамоні» (Мт 6, 19-21 і 24).

До таких афоризмів належать також і висловлювання з Нагірної проповіді: ви чули, що сказано… – а Я кажу вам. І нехай слово ваше буде: так – так, ні – ні, а що понад це, те від лукавого (див. Мт 5). Отже, Господь Ісус переносить акцент із самого вчинку на мотиви та упередження, які впливають на дію, і тому їх варто розглядати нарівні з виконаними вчинками.

Він говорить також про вірогідність учинків: коли даєш милостиню – не труби перед собою, як облудники. Милостиня має залишатися даром Богові, таємним перед людьми (див. Мт 6,2-4).

Або: не судіть, аби вас не судили, бо якою міркою ви міряєте, такою і вам відміряють (пор. Мт 7,1-2; Лк 6,23). В іншому місці суд представлений через образ скалки в оці (Лк 6,41-21). Як тільки не намагалися оминути неприємність цих слів Ісуса!… Говорилося, що «око» може також єврейською означати «озеро» або «криницю». Отже, то була би мова про колоду в криниці сусіда. Або притча про верблюда, яку тлумачать також через слова «канат» і «малі міські ворота». Однак усі ці додаткові спроби інтерпретації не пояснюють безпосереднього сенсу притчі. Зачепити до живого – ось характерна риса слів Господніх. Саме надмірність, закладена у притчах, і духовний ригоризм мають підштовхнути розум до замислення.

До цієї само групи приказок на тему практичної життєвої мудрості належать сентенції про здатність розрізнення: «Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свинями, щоб не потоптали їх ногами та, обернувшись, вас не роздерли» (Мт 7,6). Хто так діє – не тільки марнує цінні речі, але провокує злість тварин, переконаних, що їм дали щось їстівне, а воно не годиться. Не потрібно поєднувати того, що не пасує одне до одного. Нове вино і старі бурдюки не пасують одні до одних. Латка з нового полотна не пасує до старої одежі. Неможливо керуватися принципами старої побожності і водночас бути вільними для Царства Божого. Не можна постити, коли провіщено свято, як і святкувати в час жалоби.

До афоризмів, сповнених глибокої мудрості, належить також і ця порада Ісуса: «Стережіться лжепророків, що приходять до вас в овечій одежі, а всередині – вовки хижі. Ви пізнаєте їх за плодами їхніми. Хіба збирають виноград з тернини або з будяків – смокви?» (Мт 7,15-16).

Посилаючись на людську мудрість, Ісус промовляє своє славнозвісне: «Поглянь!» Розплющ очі. Подивися! Поміть те, що видно лише з другого чи й третього погляду. І зрозумій, що те, що виглядало як утопія, можливе в майбутньому. У притчах Ісуса про Царство Боже утопії не було. Таке бачення майбутнього випливає з мудрості, яка бачить далі та глибше, аніж око, скероване на земні речі та буття. Утопія – це думка про такий стан дійсності, який насамперед є предметом роздумів і надій, поступово стаючи предметом публічних дискусій, аби врешті стати якоюсь дійсністю, що певним чином змінює панівні стосунки. Утопія є думкою, яка ще не має свого місця у конкретній реальності, але яку розглядаємо як прийдешню і яка остаточно буде колись реалізована на цій землі. Мудра людина не вважає утопії чимось геть нереальним, а вбачає у ній можливість перемін.

Усе те, що Господь Ісус переказав нам у формі порад або життєвих принципів, міститься у цьому напруженні поміж нинішнім і прийдешнім. Кульмінаційним пунктом є відкритість на те, що надходить – тобто на те, що походить від Бога, не будучи досягненням людини.

Йорг Цінк, (deon.pl) Часопис Кредо