• Спільнота Дабар
• Дата публікації 24 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

25 вересня 2014 року Лк 9, 7-9

Того часу Ірод, тетрарх, почув про все, що сталося з Ісусом, і бенте­жився, бо дехто казав, ніби це Йоан встав із мертвих; інші – що це Ілля з’явився; ще ін­ші – що воскрес один із давніх про­років. Тоді Ірод сказав: «Йоанові я відтяв голову; хто ж такий оцей, про кого я чую таке?» І намагався побачити Його.

Із Іродом-тетрархом ми вже трохи знайомі – постійні застілля-бенкети, зрада із дружиною свого брата Іродіядою, обезголовлення Йоана Хрестителя. Непоганий послужний список, чи не так?

Всі ми пам’ятаємо фразу Козьми Пруткова «Зри в корень!» Наші гріхи – то тільки певні вказівники нашої проблеми або травми, яка закладена всередині. Вони, наче лакмусові папірці, які вказують – «Зри в корень!», тобто – шукай глибше!

Цей принцип відомих літераторів спробуємо застосувати і до головного героя сьогоднішнього Євангелія.

В Євангелії від Марка, 6  розділ читаємо – «бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.» Всі дієслова, які вживаються у цьому уривку, вказують на те, що цю дію виконував сам Ірод. Тобто, вони є вказівниками того, що він відчуває, що він думає.

Аналізуємо тексти про Ірода далі:

«Того часу чутка про Ісуса дійшла до Ірода четверовласника» (Мт.14,1)

«І зачув цар Ірод, – бо ім’я його стало явним, – і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього. 16 Зачувши про те Ірод, мовив: То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих.» (Мт.14,14-16) Чутка, чути, зачув – забагато однокореневих слів, чи не так? Дії, які вчиняв Ірод, мотивувалися тим, що він чув від інших. Відчував інакше, але залежав від думки інших.

Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.

Важко навіть уявити, який внутрішній дисонанс він мав переживати, коли віддавав наказ стяти голову Йоану. Не хотів відмовити, тому вбив людину.

То ми говоримо про Ірода, а як щодо нас? Чим мотивуються мої дії та рішення – власним відчуттям правди та справедливості чи спробою догодити натовпу, занадто гучному суспільству? Можливо, у корені моїх гріхів лежить синдром Ірода – залежність від думки інших? Чи не вбиваю я самого себе, свого внутрішнього Йоана – голос вопіющого в пустині, своє сумління?

Одне речення у сьогоднішньому Євангелії натякає на те, що щось у Іроді змінилося.

«І намагався побачити його.» (Лк.9,9). Помітили різницю? Вже не чутки, не думки інших. Він сам хоче побачити Його. Слово «побачити» має також значення «пізнати». Зрозуміти, осягнути самому, а не прислухатися до того, що думають інші. Здається, Ірод зрозумів проблему, але все ж таки змарнував свій шанс, коли до нього привели Ісуса. На чаші терезів думка суспільства все ж таки переважила особисте ставлення такого залежного від думки інших царя.

Чи крики натовпу не заступають мені Ісуса, Який приходить до мене? Можливо, мені не завадить трохи тиші, щоб пізнати корінь своїх проблем та гріхів.