Павло Фівейський, теж: Павло Єгипетський, Павло Пустельник (англ. Paul the First Hermit, 229, Фіви, Єгипет – † 342, пустеля Фіваїда, Єгипет) – перший християнський чернець-пустельник; утік в Єгипетську пустелю (Фіваїду), поселився біля струмка під пальмою і прожив довгі роки в цілковитій самотності. Святий Павло Фівейський народився 229 року в древній столиці єгипетських фараонів м. Фіви в Єгипті. У 252 році він втік у пустелю і поселився в печері. Полюбивши самотність та богомільне життя пустельника, він вирішив уже ніколи не повертатись до грішного світу.

Дивним і надзвичайним було життя Павла, і ніхто, крім Бога, не може збагнути, що він робив десятки років у Фівейській пустелі, та одне певне: молитвою, постом і покутою він сподобався Небесному Отцеві. Своїм подвижницьким життям Павло дав рідкісний приклад великого самозречення і погорди світом. Через 20 років життя Павла у глухій пустелі Бог почав живити Свого вірного слугу чудесним способом: щодня до пустельника прилітав крук і приносив півбуханця хліба. Павло Фівейський, якого називають першим пустельником, помер 342 року, провівши 90 літ на самоті в пустелі. В чудний спосіб, могилу йому вирили лапами два леви, де й він був похований.

 

В XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143-1180), було перенесено в Царгорад і покладено в Перивлептськой обителі Пресвятої Богородиці. Згодом воно було перенесено до Венеції і, накінець, в Угорщину в м. Офа. Частина мощей (частина голови) св. Павла знаходиться в Римі. В римо-католицькій церкві, у 13 столітті в Угорщині, в його честь було засновано чернечий орден Отців Паулінів (англ. The Order of Saint Paul the First Hermit). Сьогодні Орден Святого Павла Фівейського є поширений в багатьох країнах світу. Монастир Отців Паулінів можна знайти теж у центрі м. Варшави. Серед найбільш відомих монастирів Отців Паулінів – історичний польський монастир Богоматері на Ясній Горі в Ченстохові з чудотворною іконою Чорної Богоматері Ченстоховської. Св. Павло Фівейський зображується за звичай з пальмовим деревом та двома львами.

Пам’ять – 15 січня

 

Пауліни на українських землях служили ще з XVIII ст. В історичних документах є згадки про храм в мальовничій місцевості над Дністром в с. Нижнів (Івано-Франківська обл.). Покровителем храму був св. Станіслав. Святиня функціонувала у 1740-1786 роках. Ще одним осередком паулінів був храм свв. Петра і Павла у Львові. Він був збудований у 1668 р., і у 1750 р. його було передано паулінам, які перебудували святиню у стилі бароко. У 1786 р. храм було передано греко-католицькій громаді. З кінця 80-х ХХ ст. святиня належить Українській автокефальній православній церкві. В наш час цей храм можна знайти за адресою вул. Личаківська, 82а. Минали роки, навіть століття і пауліни, які змушені були покинути українські терени, змогли повернутись до служіння в Україні. Проте це вже були інші місцевості.

У 1977 і 1979 рр. оо. Тадеуш Беднарський (Tadeusz Bednarski) та Станіслав Кнапек (Stanis?aw Knapek) прибули до Радянського Союзу та відвідували парафії у Вільно, Мейшаголі, Судервє (сучасна Литва). Отці організували переписку з поляками, яким регулярно надсилали релігійну літературу. Звичайно ж, це була лише крапля у океані потреб. Такі посилки отримували священики і семінаристи, монахині та миряни.

Одним з адресатів був семінарист з України, тепер священик, о. Миколай Гуцал, висвячений у Ризі 1987 р., який запросив о. Т. Беднарського на приміцію до Жмеринки. Друга зустріч отця з Україною відбулась роком пізніше в Городку Подільському. Він узяв участь в освяченні храму – першого збудованого на цих теренах у післявоєнний час. З того часу візити отця Тадеуша в Україну стали частішими.

«За Буг» з метою душпастирства приїзжали також оо. Єфрем Осядлий (Efrem Osiad?y), Захарій Яблонський (Zachariasz Jab?o?ski), Руфін Абрамек (Rufin Abramek), Станіслав Годунь (Stanis?aw Hodu?), Войцех Тарка (Wojciech Tarka) та ін. Серед них були і такі, хто їхав вглиб Великого Краю Рад. Серед парафій, які вони відвідали – Бар, Київ, Мурафа, Одеса, Шаргород та ін.

О. Владислав Ванагс, настоятель у Городку Подільському, прагнучи віддячити за надану допомогу сприяв, щоб пауліни служили у Сатанові (Городоцький р-н, Хмельницька обл.). У середині вересня 1991 року, о.Тадеуш розпочав «місію» в Городку. 21 листопада того ж року до нього приєднався о. Кипріан Кубік (Cyprian Kubik). Продовжувалось розпочате з 1989 року будівництво храму в Сатанові. Нова святиня набула завершеного вигляду у 1994 році. Консекрація нової святині, посвяченої Матері Божій Ченстоховській, у 1994 році звершив ординарій кам’янець-подільської дієцезії єпископ Ян Ольшанський. Отці пауліни з Городка переїхали до Сатанова. До них приєднався неопресвітер о.Ян Станкевич (Jan Stankiewicz). Крім сакраментальної послуги, отці катехізували дітей та молодь, проводили оазові зустрічі, організовували виїзди дітей до Польщі. З часом стали помітними плоди праці отців на українських землях. До ордену прийняли багато кандидатів. У 1989 році прийшов перший кандидат – Алоіз Кособуцький (Alojzy Kosobudzki), який 8 липня 1995 року у Сатанові отримав свячення пресвітеріату з рук єпископа Яна Ольшанського. Починаючи з 1992 року до Ордену прийняли Віктора Голуба, Яна Жезіцького, Романа Собчинського, Павла Ткачика, Бенедикта Майорова, Романа Лабу, Йосифа Гончарука, Сергія Шурешкіна.

У травні 1999 року українська влада примусово вислала до Польщі о. Тадеуша Беднарського. Його місце посів о. Варфоломій Голуб (Bartlomiej Golub).

У 1995 році до Кам’янця-Подільського прибули пауліни оо. Алоіз Кособуцький, Григорій Цісельський (Grzegorz Ciesielski), Франциск Меус (Franciszek Meus, нині місіонер у Камеруні) і Ян Беднаж (Jan Bednarz). Спочатку отці мешкали в домі єпископа Яна Ольшанського, а потім перебрались до монастиря. Отці допомагають у душпастирстві при Катедрі, а також навколишніх парафіях.

Матеріал взято з Jasna Gora, nr 1, 2000r., s. 16-18,
автор статті о. Роман Лаба OSPPE

 

 

Владислав, князь міста Ополє, побудував на Ясній Горі монастир для паулінів і віддав їм під опіку образ Божої Матері, який шанувався у його замку. Незабаром образ став відомим: він був чудотворним. Його культ ще більше поширився після вдалої оборони Ясної Гори під час шведської навали у XVII столітті. У 1717 році образ був урочисто коронований. Зараз ікона Ченстоховської Богоматері є однією з найбільш шанованих ікон, до якої відбуваються чисельні паломництва.