• Олексій Кіслухін
• Дата публікації 14 листопадаа, 2013
• http://kaleo.org.ua

Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, мені здається такою довгою, а година проведена біля телевізора, – такою короткою.

Дивно, що звершуючи молитву, я ледь збираюся з думками, тоді як у розмові з приятелем це для мене не складає ніяких труднощів.

Дивно, що 100- гривнева купюра мені здається такою великою, коли я її залишаю у Церкві, і такою малою – коли залишаю її на ринку.

Дивно, що я так радію, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржуюсь, коли проповідь затягується довше ніж звичайно.

Дивно, що мені так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко я читаю сто сторінок роману, що сподобався.

Дивно, що в концертному залі всі люди прагнуть у перші ряди, а в Церкві – в останні.

Дивно, що мені так важко вивчити одну молитву, і я так легко запам’ятовую і переказую чутки.

Дивно, що мені так легко повірити у написане в газетах, і так важко повністю увірювати в написане в Слові Божому.

Дивно, що я, як і кожна людина бажаю увійти в Рай але не хочу обтяжувати себе стараннями для його здобуття.

Дивно, що я є одночасно і суддею, і адвокатом: коли йдеться про чужі гріхи, я – суддя, а коли про власні, то я – адвокат.

Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожна людина уважатиме їх актуальними для інших, але ніяк не до самого себе.

…це все дивно, чи не так?

Але зміни наступають!